Гіперспоживання не робить нас гіперщасливими (українська)

Создано 27.04.2010 13:06
Автор: Олександра Шандра

Кім Стенлі Робінсон (1953 р.н.) - американський фантаст, найбільш відомий своєю Марсіанською трилогією, окремі новели якої отримували премію Х'юго. В роботах Робінсона часто висвітлюються екологічні та соціологічні теми.Кім Стенлі Робертсон. Зміна клімату та пошук щастя. Доповідь на конференції «Обгрунтовані дії для сталого майбутнього», 2009, Університет Міссурі. (русский перевод читайте здесь)

Вступ. Ідеологія – окуляри людини

Ця конференція спрямована на одне з найважливіших питань нашого часу, на таке питання, що точно залишиться протягом нашого життя. Ми існуємо у змішаному світі природи та культури, технології, питань перенаселення та екології, економіки та науки. Цю суміш інколи важко розділити на компоненти та говорити про окремі її складові, бо отримуємо її перемішану. Тому врешті мусимо доторкнутися до питань ідеології. Найперше, що хочу зробити – дати визначення ідеології. Я люблю визначення французького теоретика Луї Альтазара: «Уявні стосунки із справжньою ситуацією». Надворі існує реальна ситуація, це не світ мрій, стосовно якого у кожного з нас можуть бути релятивістські уявлення, і кожний з нас міг би виявитись правим. Але ми можемо з ним мати тільки уявні стосунки, бо він занадто великий для розуміння, і навіть для огляду. У нас всіх є ідеологія; вона подібна до окулярів, через які людина бачить світ. Основне питання в такому випадку – як чітко ти бачиш, чи можна підправити розпливчасті місця для того, щоб твоє бачення більше відповідало дійсності.

Сказавши це, я мушу тепер перед вами висвітлити власну ідеологію, щоб ви бачили мої витоки. Перш за все, я пишу наукову фантастику, тобто маю ідеологію письменника наукової фантастики. Я вірю науці та її діячам, довіряю науковому методові, і хотів би нагадати, що наука є певною мірою також ідеологією, яка має привілеї у спілкуванні з дійсністю та природним світом, оскільки коли робить якесь твердження має змогу провести його перевірку на реальність. Стосовно ж літературної частини – наукова фантастика є літературою майбутнього. Завжди цікаво подивитися на сьогодення, на нашу теперішню культуру з двохсотлітньої перспективи. Найважливіше, що дає такий прийом – усуває хибну ідею про те, що ми – найрозвиненіша культура, яка будь-коли існувала. Кожна культура в свій час вважає, що вона не тільки найрозвиненіша досі, але і найрозвиненіша з усіх можливих культур, що вона – верхівка людської цивілізації. Всі в це вірять, а через 20 років твоя мода та ідеї виглядають сміховинними. Зробімо ж цю мислену подорож зараз: скажімо, що 2010 рік переповнений смішними ідеями та виборами моди, які через 20 років будуть історією та антикваріатом. Як же цікаво спробувати їх визначити сьогодні! Можливо, ти станеш розвиненішим за свій культурний момент. Наукова фантастика завжди прагне зробити це. Як автор оповідань я не хотів би себе ототожнювати з будь-якою політичною програмою, лише в найширшому сенсі вкажу, що я дотримуюсь лівих поглядів, і услід за Томасом Пейном наполягаю, щоб американська революція була ще революційнішою, ніж була. Тепер, дізнавшись про мою ідеологію, ви зможете мою доповідь оцінити крізь її призму.

Хто така людина. Погляд з точки зору соціобіології

Кліматичні зміни, які наближаються, мають руйнівний потенціал. Коли ж нарешті постає проблема наших конкретних дій, я приймаю точку зору наукової спільноти, і починаю з самих основ. Хто ми такі, люди, як істоти? Що робить нас щасливими? Як нам разом жити на цій планеті, коли нас 6 мільярдів? Ось це питання сутності людини приводить нас до небезпечної царини соціобіології. Коли сама наука була введена Вільсоном в 1970 р., її негайно засудили, і часто засуджують і зараз прихильники лівих поглядів, тому що вона була схожа на повернення соціал-дарвінізму. Виглядало, наче Герберт Спенсер повернувся, і вчені знову казали: «Ну дивіться, ми ж всі примати, і тому правим є найсильніший, ми живемо в світі, де природа є кров’ю, зубами та кігтями». В 1970-х роках це було останнім, що людям хотілось чути – що людство має генетичну історію гангстеризму, патріархії та альфа-самців, які лупцюють всіх довкола за допомогою своїх шайок. Тобто: якщо і є якісь новини від нашого приматного минулого, це погані новини, краще про них нічого не чути, тому що нам цей етап треба просто проїхати. Але ми ж залишаємось приматами! Соціобіологія була радикально переглянута ученицею Вільсона Серою Херді, яка в своїй книзі «Мати природа» обґрунтовує, що соціобіологія – не лише альфа-самці та гангстеризм, ідеї яких були привнесені в 1960-х роках дослідниками-чоловіками, що вивчали одних лише шимпанзе в тільки одному із зоопарків, і спостереження яких скоріше підкріплювали їхній власний світогляд. Якщо ж розглянути інші види приматів, і навіть докладніше вивчити тих же шимпанзе, ми побачимо складну мікрополітику між самцями і самицями та складну структуру стосунків, яка нагадує європейську політику, де є президент для церемоній – еквівалент альфа-самця, і прем’єр-міністр, який виконує приймає всі важливі рішення – відповідник самицям зграї. Маючи це на увазі, те, що ми дізнаємось про себе як приматів, є цікавим та актуальним для нас сьогодні – ми ж бо все одно залишаємось тваринами, у нас все одно є фізичні потреби.

Парадоксальна еволюція homo sapiens

Ми є доволі молодим видом, ми еволюціонували протягом останнього мільйону років і стали homo sapiens протягом останніх кількасот тисяч років. Протягом невеличкого періоду, скажімо, від півмільйона років до 10 тисяч років тому назад, ми змінились із долюдських істот в сучасних людей. Ми можемо побудувати ланцюг поколінь, де мами та дочки тримаються за руки, його довжина б дорівнювала ширині Міссурі, і на одному кінці була б долюдська істота, а на іншому – сучасна людина. Це дуже цікавий момент – адже це лише 800 кілометрів довжини живого ланцюга, це не якась неймовірна відстань – а сталась отака зміна! Якщо розглянути, який спосіб життя міг би привести до такого перетворення, то виявиться, що протягом всіх цих поколінь люди вели доволі стабільний спосіб життя, і набір інструментів у них був приблизно однаковий. І попри це, ми ставали людьми, а зокрема мозок виростав із третини свого нинішнього розміру до сучасного об’єму, який є максимальним для нашого розміру тіла. В еволюційних термінах це дуже швидко, це величезна зміна, навіть парадоксальна. Що саме в нашому стабільному способі життя змусило наш мозок роздутись, наче повітряну кульку, і викликало інші тілесні зміни, які пов’язані з перетворенням в людину? У мене є неповний список діяльності палеолітичної людини, і я думаю, що ви багато чого з нього впізнаєте:

  • Проводити час надворі;
  • Ходити та бігати;
  • Шукати щось;
  • Виробляти щось;
  • Кидати каміння;
  • Готувати та споживати їжу;
  • Розмовляти та слухати;
  • Співати та музикувати;
  • Танцювати;
  • Кохатись та шукати партнера;
  • Вирощувати дітей;
  • Дивитись на вогонь, зорі та місяць;
  • Вбивати звірів, бути вбитим звірами;
  • Готувати постіль на ніч;
  • Розвідувати невідомі простори;
  • Переживати емоції – радість, страх, релігійні почуття, почуття доброго та злого.

 

Палеолітичні вправи в сучасному світі

Ми продовжуємо робити багато з цих видів палеолітичної діяльності. До деяких ми вдаємось вже не так часто – наприклад, до споглядання вогню. Вогонь був життєво необхідним людству в найперші його дні. Щонайменше мільйон років люди використовують вогонь для їжі, тепла, світла, для відлякування нічних тварин – це був абсолютно вирішальний елемент життя первісних людей, унікальна комбінація вражень та емоцій від фізичної реальності. І ми вже не так багато часу проводимо коло вогню – хоча коли доводиться з вогнем зустрітись, він миттєво впадає в очі. Ймовірно, що залишилась велика ділянка нашого мозку, що відповідає саме за підтримання та пошук вогню. Зустрічається думка, що ми полюбляємо ходити в кіно, щоби дати вихід нашому прагненню вогню: ми сидімо в темному приміщенні з іншими людьми, і всі споглядають миготіння на екрані попереду. Так само інші види нашої палеолітичної діяльності були видозмінені цивілізацією. Їх можна робити більше та краще; вони були технологічно модифіковані та посилені, а інколи і замінені на якусь іншу аналогічну діяльність. Замість ходіння можна поїхати машиною; якщо ти щось шукаєш, можна використати телескопи; для вироблення речей існує індустрія; стосовно кидання каміння – у нас є всі види спорту, а також стрільба – починаючи з рушниці та закінчуючи запуском ядерних боєголовок – це є технологічним посиленням того ж палеолітичного кидання каміння.

Часто сучасні версії палеолітичних вправ змінюють саму їхню цінність. Коли людині доводилось бігти цілий день, щоб вполювати оленя, наприкінці дня у неї був зовсім інший набір фізичних та емоційних вражень, аніж коли би вона цілий день їхала в автомобілі, хоча би була подолана більша відстань. Так само, набір вражень буде абсолютно інший між влученням в об’єкт у відеогрі та справжнім влученням каменем у ціль. В останньому випадку маємо справу з віртуальним варіантом фізичної дії, в якому враження будуть значно слабшими, аніж в реальному світі. Якщо взяти секс, то така взаємодія між двома людьми є абсолютно відмінною від свого технологічно зміненого варіанта – порнографії. Тут абсолютно різні цінності, і ми завжди відчуваємо різницю цінності. Нинішнє суспільство багато з цих палеолітичних вправ комерціалізувала та перетворила у зручності. Замість того, щоб їх робити безкоштовно, ми купляємо посилені та технологічно видозмінені варіанти цих вправ. Це – частина сучасного суспільства споживання, і ми це також відчуваємо. Я був на південному полюсі, але я туди полетів літаком так само, як прилетів у Спрінгфілд, Міссурі; а коли б я пройшовся до нього із узбережжя (що є видом спорту, а колись було експедиційною діяльністю), то у мене би був геть інший набір вражень про подорож.

Технологічний сублімат

Хочу зараз розглянути образ думок, характерного для сучасних людей. Я його називаю «технологічним субліматом». Сам концепт «сублімату» взятий із епохи Просвітництва, і був використаний Едмундом Берком для опису природи, коли класичний термін «краса» виявився недостатнім для її повного характеристики. Найбільш адекватне визначення сублімату – комбінація краси та жаху. Я найчастіше відчуваю цей стан у горах, коли здається, що зараз впадеш. Тіло сповіщає, що ти в небезпеці, а розум заперечує, і в цей момент ми можемо відчути жах і красу водночас. Сьогодні ми в цьому стані живемо постійно. В палеоліті почуття сублімату надходило в моменти зіткнення краси та жаху, коли всесвіт був вражаючим. Якщо за тобою гнався леопард, але ти втік до поселення, це був сублімований момент. Якщо вдарила блискавка в ста метрах від тебе, а ти вижив, це був. Якщо шаман казав: «Зараз ми з’їмо ці гриби, зайдемо в печеру, а там будуть картинки звірів у русі, ми зробимо ще картинок – також наступав момент сублімату. Але всі ці моменти були достатньо рідкісними, переважно ж людина мала справу зі звичайною фізичною реальністю; моменти сублімату були подібні до вибуху значення та краси. Сьогодні ж ми живемо постійно в стані сублімату. Кожного разу, як ми сідаємо в автомобіль та кудись їдемо зі швидкістю 100 км/год., якась частина розуму, яка свідома наших обмежень як біологічних істот, волає про те, що це – надзвичайна подія. Розмова із людиною в іншій півкулі по телефону, перегляд телебачення, діяльність із Інтернетом – завжди при цьому ця частина нашого розуму свідома, що ми перевищуємо свої здібності як тварин. Таким чином, ми завжди живемо в стані технологічного сублімату, і завжди відчуваємо незавершеність. У відеогрі: «Ну добре, я вже заробив 50 00 балів, але це не зробило мене щасливим, от якби я заробив ще 100 000, мабуть тоді я стану щасливішим». Це є реакцією наркомана, реакцією залежної людини: я не отримую задоволення від своєї діяльності, отже, якщо я просто буду робити більше, нарешті його отримаю. Це замкнене коло споживання, в якому ми, американці, існуємо.

Суспільство споживання та зміни клімату

І це нарешті мене підводить до проблематики цієї конференції – питання сталого розвитку та питання споживання вуглецю, які взаємопов’язані. Ми складаємо 5% населення Землі, але споживаємо 25% природних ресурсів, спалюємо 25% всього вуглецю щороку. Врешті, це все зводиться до проблеми споживання, але не просто в сумарних числах, але і в показниках індивідуального споживання. Нас на землі зараз приблизно 6,5 мільярдів, але один мільярд людей розвиненого світу споживає астрономічну кількість ресурсів порівняно з рештою населення. Три мільярда людей наразі споживають щоденно менше $2. За відомою формулою Пола Ерліка, вплив = населення*апетит*технологію. Наразі населення на Землі складає 6,5 мільярдів, верхню планку очікують десь під 9 мільярдів, але проблема не в 9 мільярдах, а в тому, як ці 9 мільярдів живуть на планеті: скільки ми споживаємо та наскільки використовуємо чисту технологію. У нас є образ сталінських міст, завдяки яким Росію збиралися перетворити із феодальної держави в сучасну за 10 років. Природоохоронні питання явно виходили із кола інтересів, і утворився цілий ряд міст, які були абсолютно знищені в значенні природи. Є місто Челябінськ на Уралі, в якому розлиті калюжі отруйних речовин, весь метал в місті роз’їдений, це абсолютно непридатне для життя місто. Цей образ брудних технологій мусить постійно бути у нас перед очима, тому що на глобальному рівні ми існуємо в світі брудної технології із парової епохи, яку ми створили якнаймога швидше для полегшення страждання та збільшення наших можливостей володіння природою, але цілком несподівано для себе отруїли планету. І раптом виявляється, що найнешкідливіший газ – оксид вуглецю – є найнебезпечнішим. Його концентрація в атмосфері не повинна перевищувати 350 ppm, інакше ми входимо в стан планети-джунглів. До індустріальної революції він був на рівні 270 ppm, тепер ми досягля 380 ppm, і обговорюємо, чи можемо ми зупинитись на рівні 450 ppm. Багато вчених кажуть, що нам не зупинитись, доки не досягнемо 560 ppm. Планета при 560 ppm – це планета із середньоглобальною температурою на 7-8°С вищою, ніж зараз, планета, де не замерзає Льодовитий океан та відсутні гірські льодовики, де рівень океану стає вищий на 7-20 метрів і затопляє чверть людства. Окрім того, значна кількість СО2 іде в океан та змінює баланс pH, підвищуючи його кислотність, що спостерігається вже зараз. При цьому можуть вимерти дрібні тварини в основі харчового ланцюга, які використовують кальцій на мушлі. Ви ж знаєте, як працюють харчові ланцюги – вийми нижню ланку, і обвалюється вся система, а на верху цього ланцюга – ми…

Отже, масштаб проблеми величезний, і нам потрібно щонайшвидше скоротити викиди вуглецю. Для цього у нас існують технології. Але величезна проблема капіталізму в тому, що у сукупній ціні продукту ніяк не враховується шкода, завдана природі. Ми систематично у наших розрахунках знецінюємо майбутнє. В економіці це називається «хижацький демпінг»: ми продаємо величезну кількість товарів за ціну, що менша їхньої вартості. Рано чи пізно трапиться обвал. Потерпілі від нашого хижацького демпінгу – майбутні покоління.

Соціальні аспекти екологічної кризи. Що робить нас щасливими?

Ми живемо у післяфеодальному світі. В капіталізмі ознакою сили стала вже не земля, а гроші, але ієрархія сили та привілеїв незначно змінилась. Це – мобільніше суспільство, але все одно пірамідоподібне в термінах багатих та бідних. Співвідношення між багатими та бідними не змінилось від феодальних часів. Можна провести лінію адекватності через цю піраміду, яка б проходила по рівню обґрунтованого і сталого споживання. Значна частина буде знизу від лінії, менша частина – вище. Найбільша шкода природі дістається від двох протилежностей – долівки та верху. Найбідніші люди планети завдають величезну шкоду природі, тому що їм потрібно годувати дітей вночі, і вони вирубують ліс для того, щоб готувати їжу. На іншому кінці не менше шкодять природі через непотрібне і надлишкове споживання ресурсів. Я б сказав, що рівень адекватності відповідає достатній кількості їжі та одежі, домівці, медичному обслуговуванню та освіті; немає потреби, щоб існувала сама структура піраміди, нехай це був би овал, де не було б занадто бідних та багатих. Це, на мій погляд, мета для нашої нинішньої цивілізації. Це вже не утопічна мета, це мета для виживання. Або утопія, або катастрофа! Ми мусимо розглядати соціальну справедливість як технологію для протидії кліматичним змінам, технології – це ж не лише залізо… Комп’ютер без програмного забезпечення був би просто залізом. І не так погано, що ці проблеми у нас настільки переплелись – без нагальних кліматичних змін у нас не було б достатнього стимулу для вирішення двох наших інших важливих питань. І саме необхідність вирішення цих питань може надати сенс нашому існуванню. Те, що ми споживаємо в п’ять разів більше ресурсів ніж нерозвинені країни не означає, що ми в п’ять разів щасливіші. Американці, якщо міряти статистично, не дуже то й щасливі люди, особливо у порівнянні з країнами північної Європи. Гіперспоживання не робить нас гіперщасливими, навпаки, руйнує наше здоров’я і формує деструктивні прив’язаності. Чи справді мені приносить радість надмірне споживання, чи просто всі довкола це роблять, а я піддаюсь конформізму? Настав час зробити такий собі груповий вибір: піти проти лінії поведінки американського гіперспоживання останніх 50 років, і при цьому стати щасливішими та здоровішими. Нічого так не надихає і не надає сил, як спільна справа, в яку втягнуті всі. В нашому випадку це – швидке переведення цивілізації з поганою вуглецевою енергетичною базою, яка врешті зруйнує біосферу для майбутніх поколінь, на чисті технології та сталий розвиток. У нас є проект! Це проект для науковців, митців, політиків, освітян, який може об’єднати всіх задля спільної мети, і при тому ще подарувати задоволення від самого процесу.

 

" type="application/x-shockwave-flash" height="385" width="480"> " />

 

Комментарии: